Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2014 року Справа № 902/1266/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О. суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Селецький О.В. дов від 28.02.2014 № д-061/20124від відповідача:Калюжний А.П. дов. від 25.12.2013 № 350\153\734/псвід третьої особине з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А0215 Міністерства оборони Українина рішеннягосподарського суду Вінницької області від 11.11.2013р.та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р.у справі№ 902/1266/13 господарського суду Вінницької областіза позовомДержавної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"доВійськової частини А0215 Міністерства оборони Українитретя особа без самостійних вимог на предмет споруГоловне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій областіпростягнення 3 035 979,18 грн. заборгованості.У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 13.08.2014р. № 02-05/349 для розгляду справи № 902/1266/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.(доповідач)

ВСТАНОВИВ:

Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до Військової частини А0215 Міністерства оборони України про стягнення 2 677 300,00 грн. основного боргу, 98 803,13 грн. штрафних санкцій, 187 411,00 грн. штрафу, 5 349,24 грн. інфляційних нарахувань, 67 115,81 грн. процентів (з урахуванням заяви від 01.11.2013р. вих.№ USE-13.3-14699 про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.11.2013р. (суддя Банасько О.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р. (головуючий суддя Олексюк Г.Є., судді Гудак А.В., Сініцина Л.М.), позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 677 300,00 грн. боргу, 5 349,24 грн. інфляційних втрат, 67 115,81 грн. трьох процентів річних. У стягненні 98 803,13 грн. пені та 187 411,00 грн. штрафу відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 11, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, статей 193, 230, 231 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання за договором від 14.09.2012р. № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 стосовно оплати отриманого від позивача товару.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення 5 349,24 грн. інфляційних втрат та 67 115,81 грн. трьох процентів річних, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 49 Бюджетного кодексу України, статей 47 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на відсутності прострочення з його боку зобов'язання за договором через не проведення органами Державної казначейської служби України відповідних платежів. Окрім цього скаржник не погоджується з проведеними позивачем розрахунками інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.09.2012р. між Військовою частиною А0215 (замовник) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (постачальник) укладено договір № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався у 2012 році поставити замовникові товар - речовини вибухові (лот № 4 - піропатрон ППЛ-Т) код 24.61.1 згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК016-97, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 договору підставою замовлення є "Річний план закупівель на 2012 рік Міністерства оборони України військова частина А0215", затверджений рішенням комітету з конкурсних торгів від 29.02.2012р. № 36/12, а підставою для укладання договору є "Протокол засідання комітету з конкурсних торгів військової частини А0215" від 23.07.2012р. № 373/12.

Сума договору становить 2 677 300,00 грн., у тому числі ПДВ (20 %) у розмірі 446 216,67 грн. (пункт 3.1 договору).

У пункті 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки згідно з чинним законодавством протягом 2012 бюджетного року на підставі наступних документів: рахунку-фактури, видаткової накладної, акта прийому поставленого товару (додаток № 4 до договору), акта прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністра оборони України від 24.12.2010р. № 690).

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору постачальник здійсню поставку товару до 01.12.2012р. після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору; місце поставки товару: с. Новоівницьке Андрушівського району Житомирської області, військова частина А1912 (вантажоотримувач замовника), товар поставляється силами та засобами постачальника.

Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі провести оплату товару відповідно до умов договору (підпункт 6.1.2 пункту 6.1 договору).

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування, кількість, вартість, технічні умови та характеристики товару.

На підставі додаткової угоди від 28.11.2012р. № 1 до пункту 5.1. договору були внесені зміни, згідно з якими постачальник здійснює поставку товару до 14.12.2012р. після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору.

У листі від 14.09.2012р. № 350/138/1554/пс відповідач повідомив позивача про готовність на закупівлю 625 одиниць піропатронів ППЛ-Т на загальну суму 2 677 300,00 грн.

На виконання умов договору відповідач отримав від позивача 625 одиниць піропатронів ППЛ-Т на загальну суму 2 677 300,00 грн., що підтверджується актом прийому від 13.12.2012р. № 75/75, актом прийому поставленого товару від 14.12.2012р., видатковою накладною від 11.12.2012р. № 2449. У зв'язку з цим позивачем було виставлено до сплати рахунок-фактуру № 530 на суму 2 677 300,00 грн.

Зобов'язанням, згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором від 14.09.2012р. № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 не сплатив у повному обсязі вартість переданого позивачем товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 2 677 300,00 грн.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене і зважаючи на встановлений судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу від 14.09.2012р. № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 в частині своєчасної та повної оплати вартості отриманого за цим договором товару, який відповідачем не спростований належним чином, колегія суддів вважає обґрунтованим і законним висновком судів про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 2 677 300,00 грн. боргу, 5 349,24 грн. інфляційних втрат та 67 115,81 грн. трьох процентів річних.

При цьому касаційна інстанція погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів про відмову у стягненні 98 803,13 грн. пені та 187 411,00 грн. штрафу, з огляду на те, що умовами договору, як того вимагають приписи статті 547 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", не передбачено такої міри відповідальності замовника за порушення грошових зобов'язань як сплата пені, а штраф, нарахований позивачем на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, не підлягає у даному випадку до застосування у зв'язку з відсутністю умов, передбачених цією правовою нормою.

Доводи скаржника стосовно відсутності з його боку вини у порушенні зобов'язання за договором від 14.09.2012р. № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 у зв'язку із зупиненням органами Державної казначейської служби України проведення відповідних платежів були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, які ними обґрунтовано відхилені, оскільки вказані відповідачем обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання в силу частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005р. у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України".

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки місцевого та апеляційного судів щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А0215 Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 11.11.2013р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р. у справі № 902/1266/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О.Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова